Споминки уколысували Германа. О̂нъ чувъ, якъ у внутрѣ єго немовь таявъ якійсь давный, довголѣтный холодъ. Цѣли̂ роки о̂нъ носивъ єго въ собѣ, — цѣли̂ роки, о̂дъ коли оженивъ ся, — о̂нъ чувъ, що якась судорога сцѣпила єго грудь и притупила въ нѣмъ всяке людске чутє.
Вчера вечеромъ, ѣдучи сюда, о̂нъ проѣздивъ черезъ Губичѣ. Єму прійшлось минати давно знакому, похилену и на по̂въ розвалену Ицкову хатину. Теперь она вже въ третихъ рукахъ по̂сля Ицка. Передъ нею двѣ вербы головати̂ и стара поломана лѣса. Стѣны покривились и позападали въ землю, о̂конця позатыкани̂ шматами. Ко̂лько сотъ разо̂въ о̂нъ переѣздивъ коло неи, а нѣколи не прийшло єму на думку, заглянути за высокій пло̂тъ, хто ту жиє? Вчера, не знати якъ и о̂дки, прийшла єму тота думка. О̂нъ велѣвъ зупинити бричку и ставъ на ноги, щобъ заглянути черезъ пло̂тъ. Троє жиденятъ бавило ся на подво̂рю коло невеличкои, занедбанои шо̂пки, де колись стоявъ Ицко̂въ ко̂нь. Двоє дѣтей були кругли̂, повновиди̂, чорнооки̂ и дуже весели̂. Третій, троха бо̂льшенькій хлопчина, державъ ся якось осторонь о̂дъ нихъ, забавлявъ ся, видно, неохотно, и робивъ все, що єму казали менши̂. Єго лице було зовсѣмъ не подо̂бне до тамтыхъ, — певно се бувъ якійсь знайда або выхованокъ. Дѣвчинка, лѣтъ коло 6, лютила ся часто на него, термосила єго за руки, за уха, щи-
