приправлена голодомъ. Загаломъ сказати, Ицикъ обходивъ ся зъ Германомъ, якъ зъ ро̂внымъ собѣ, бачивъ єго зручно̂сть и справно̂сть, и радивъ ся зъ нимъ, мовь зо̂ старшимъ, передъ всякимъ дѣломъ. Сама єго натура, блага и податлива, не приводила єму и на голову думки — взяти твердо въ свои руки хлопака, призвычаювати єго до беззглядного послуху, якъ то любятъ робити други̂ опѣкуны, котри хотячи нѣбы наломити свого выхованка на добру дорогу, прибютъ и приголомшатъ бѣдну дитину доразу, а коли оно, тумановате и позбавлене власнои волѣ и живости, улягає безъ супротивленя ихъ забагамъ та безглуздымъ розказамъ, хвалятъ ся, що »ось то мы! порядокъ у насъ муситъ бути!« — а нѣ, то на додатокъ кидаютъ дитинѣ въ лице своимъ хлѣбомъ: »на чіѣмъ во̂зку ѣдешь, того пѣсню спѣвай!«
Зимою Ицикъ почавъ учити Германа читати и писати, — розумѣє ся, по жидо̂вски, бо инакше самъ не умѣвъ. Наука ишли досыть тупо. Германъ выро̂съ въ обставинахъ такъ несприяющихъ розвиткови духовои спосо̂бности, що лишь вроджена завзято̂сть могла помочи єму побороти початкови̂ трудности. Єго умъ, быстрый и понятливый въ щоденно̂мъ, житю, въ звычайныхъ рѣчахъ, — при науцѣ показувавъ ся такій тупый, непамятущій и неповоротливый, що навѣть терпеливый и добродушный Ицикъ неразъ лютивъ ся, кидавъ книжку и на ко̂лька годинъ перерывавъ лекцію. Однакожь мимо єго терпеливости и Германовои пильности, они черезъ зиму не дуже далеко зайшли при неприступно̂мъ, механично̂мъ способѣ науки.
За то, якъ прийшла весна, настало тепло, погода, — то тогди почало ся житє для Германа! Ицикъ впрягавъ конину до во̂зка, накупувавь въ мѣстѣ всѣ-
