туй де ближше купити яку пустку, — и до роботы близько и всё« — а о̂нъ до мене: »най мене, каже, Богъ боронитъ о̂дъ тои роботы, — не хочу єи на на очи видѣти! Волю зъ голоду гинути межи добрыми людьми, — косити, молотити, на жорнахъ молоти, — щобудь робити за кусникъ хлѣба, нѣжь маю ту день бути въ то̂й западни!« Тай якъ по̂йшовъ — и на нынѣшній день!
Матѣй порушивъ ся на своѣмъ мѣсци, почувши сю мову.
— А коли то було, не знаєшь? спытавъ о̂нъ. Коли Иванъ по̂йшовъ?
— Та о̂нъ выбравъ ся якось вечеромъ на самои Покровы. Не знаю, — казали други̂, що го ще видѣли у Кирницкого.
— А потому чи вернувъ назадъ зъ мѣста?
— Та щось говорили, що вернувъ, — и грошѣ, кажутъ, взявъ о̂дъ пана.
— А ты го видѣла потому?
— Нѣ, не видѣла.
— А знаєшь допевно, що грошѣ о̂добравъ?
— Знаю допевно, бомь ще сама ходила до пана пытати ся. Чекаю цѣлый тыждень — нема Ивана. Я иду до пана, щобы бодай грошѣ о̂ддавъ. — »Що, каже, — то ты приходишь по грошѣ, а тво̂й чоловѣкъ ино-що вчера ту бувъ и грошѣ о̂добравъ!« Ще ся рострѣскотавъ на мене! тай то̂лько всего!
Матѣй слухавъ тои бесѣды зъ напруженою увагою и бачилось, укладавъ щось въ головѣ. Довгу хвилю мовчали обоє.
— Пропало! сказавъ вко̂нци Матѣй, важко зо̂тхаючи, — нема що и згадувати! Якъ му ся якій лихій чоловѣкъ прислуживъ, то най му Богъ о̂дпла-
