тыкаючимъ просто єго самого, — щобъ хоть троха забути все то, що давило и палило єго мозокъ. О̂нъ зъ горячкою якоюсь почавъ думати о смерти Ивана По̂вторака, розбирати и розважати всѣ обставины. Иванъ мавъ думку, заробити то̂лько, щобъ мо̂гъ въ Тустановичехъ купити собѣ хату и кусень поля, и длятого не бравъ щотыждневои выплаты, але жіючи вразъ зъ жѣнкою, обходивъ ся дуже скупо єи власнымъ заро̂бкомъ, а сво̂й щадивъ. Наразъ Иванъ пропавъ десь, а коли єго жѣнка прийшла до Германа допоминати ся грошей, що заробивъ єи чоловѣкъ, то Германъ увидѣвъ, що въ книжцѣ выдатко̂въ стояло выразно записано єго власною рукою: »взявъ дня того и того всѣ грошѣ.« Але Германъ дармо напружує. свою память, щобъ пригадати собѣ, чи о̂нъ плативъ коли си̂ грошѣ Иванови на руку. Може бути, що Иванъ взявъ ихъ черезъ руки вѣрника, якъ се неразъ ро̂пники робятъ. Але щожь выходитъ зъ сего всего? Нѣчо, поки не возьмемъ на увагу блѣдости та слабости вѣрника при оповѣданю Матѣя. Такъ се значитъ тогды, що Германо̂въ вѣрникъ або самъ пхнувъ Ивана пяного до ямы, або знавъ о то̂мъ и може подѣливъ ся гро̂шми зъ забо̂йцею?… То певна рѣчь, що при трупѣ не було нѣякого слѣду грошей. Ахъ, а Матѣй же казавъ, що на Покровы бачивъ, якъ якійсь чоловѣкъ пивъ зъ Иваномъ. Хто бувъ той чоловѣкъ? Чому Матѣй не хотѣвъ сего сказати?… Въ то̂мъ щось муситъ бути!…
Такими невеселыми думками занятый ишовъ Германъ далѣ, щоразъ далѣ, ажь опинивъ ся гетъ на само̂мъ краю Борислава, де при купцѣ стояло ко̂лька нужденныхъ, старыхъ, гнилою соломою крытыхъ хатокъ, въ котрыхъ жили ро̂пники. Въ одно̂й зъ тыхъ хатокъ, що стояла коло самои дороги, ще свѣтило ся. Се
