Сторінка:Boa constrictor. Повість Івана Франка. 1884.djvu/108

всѣ суспо̂льни̂ раны, всѣ пута та тягарѣ житя людского, котрыхъ о̂нъ доси такъ мало чувъ, про котри̂ навѣть не думавъ нѣколи! »И ты причинивъ ся до збо̂льшеня тыхъ ранъ, и доложивъ свою часть до сего тягару, що давитъ брато̂въ твоихъ!« Суспо̂льна борба, про котру одни̂ балакаютъ зъ нуды, други̂ для зиску, трети̂ зъ ненависти до всего що людске, чесне, природне, — стала лицемъ къ лицю передъ Германомъ першій разъ теперь, въ страшно̂й хвили найбо̂льшого збуреня духового, найбо̂льшои тревоги, найтяжшого сердечного болю. Теперь ажь понявъ о̂нъ ясно все, що доси морочило ся єму, мовь сонни̂ привиды. Теперь понявъ, чому єго серце щемѣло неразъ въ часѣ найбо̂льшихъ спекуляційныхъ удачь, чому грыжа якась, якесь невдоволенє лягало на єго серци за кождый разъ, коли по обрахунку зъ робо̂тниками зрахувавъ до купы тоти̂ надвышки, котри̂ поурывавъ имъ и зъ тои нужденнои заплаты, за яку они ставали у него на роботу. Теперь ажь понявъ Германъ, якій страшный о̂нъ переступникъ, о̂нъ, котрый довги̂ лѣта добивавъ ся славы твердого, холодного Geschäftsmann-a, котрый гордивъ ся нею, мовь найбо̂льшою чеснотою, — гордивъ ся безсердечностю та нелюдскостю! Але по̂знавши и понявши се, якимже нужденнымъ, слабымъ, нещасливымъ почувъ ся Германъ! Хибажь о̂нъ самъ зъ власнои злои волѣ ставъ недолюдкомъ? Нѣ, — о̂нъ мусѣвъ нимъ стати, ступивши разъ на прокляту стежку. — мусѣвъ зайти до тои цѣли, до котрои зайшовъ! Мусѣвъ! О̂нъ прецѣнь бувъ зразу бѣднымъ либакомъ, — о̂нъ бажавъ выбити ся зъ нужды, бажавъ щастя, а щастє — весь свѣтъ каже — въ богацтвѣ. И того щастя бажавъ о̂нъ и бажає до нынѣ, — за тымъ щастємъ гнавъ