держачи въ судорожно затисненыхъ рукахъ — що?… кого?…
— Проклятє на тебе, — не вдалось!… прохрипѣвъ надъ нимъ лютый, глухій голосъ.
Але Германъ въ своѣмъ нелюдско̂мъ зрушеню, не можучи прийти до повнои свѣдомости зо̂ сну, страху и болю, зо̂бравъ всю свою силу и зъ найбо̂льшимъ зогидженємъ кинувъ до по̂длоги тото холодне, звиваючеся, цѣпке тѣло, котре державъ въ руцѣ. Грохнуло, мовь огромный тягаръ, — зойкнуло, мовь конаючій. Сеси̂ два ро̂вночасни̂ и ро̂вно страшни̂ голосы протверезили Германа. О̂нъ скочивъ въ одно̂й хвили зъ ло̂жка, черкнувъ сѣрникомъ по стѣнѣ и засвѣтивъ свѣчку. Що за видъ показавъ ся єму! На по̂длозѣ лежавъ єго Готлибъ зъ окровавленою головою… О̂нъ вивъ ся и харчавъ въ страшно̂мъ болю, але зъ очей єго ще не сходила тота затекла злоба, тота идіотична ненависть, котра блискотѣла въ нихъ ще въ полудне, скоро прийшовъ до батька. Германъ ставъ надъ нимъ, мовь оглушеный. О̂нъ мимоволѣ глянувъ въ зеркало и побачивши себе, залякъ ся. Єго лице цѣле посинѣло о̂дъ страшного здавленя, — бѣлки очей залити̂ були кровю…
— Ты що робишь, выроде? спытавъ Германъ по довго̂й мовчанцѣ, по̂дчасъ котрои Готлибъ все ще лежавъ на земли зъ затиснеными зубами и часомъ то̂лько кидавъ ся судорожно зъ болю.
— Ты що робишь? пытавъ далѣ Германъ глухимъ, дрожачимъ голосомъ. Чого хочешь?
— Проклятє на тебе, — прохрипѣвъ идіотъ. — Грошей хочу, — давай сюды!
— Грошей хочешь? А за що? На що? Ты чимъ заробивъ на грошѣ? Ты може томивъ ся на нихъ
