Скорыми рухами вужь обвивавъ ся кругъ него и придавлювавъ єго заразомъ до пня пальмы. Холодъ о̂дъ тѣла гадюки доходивъ єму до кости, морозивъ смѣло̂сть и силу, — о̂нъ не мо̂гъ нѣ крикнути нѣ утѣкати нѣ боронити ся. Єго ноги вже були обпутани̂ и здавлени̂ мовь клѣщами. Скрутелѣ доходили вже до грудей, до шіи. Германови спирає духъ въ груди, — о̂нъ чує, що вужь обмотавъ єго до разу, — о̂нъ бачитъ єго голову, єго страшенни̂, демоничнымъ блескомъ, злорадною утѣхою граючи̂ очи якъ разъ противъ свого лиця, — погляды ихъ стрѣтились и Германъ помертвѣвъ. Мовь ледовыми ножами запоровъ єго въ груди той гадючій поглядъ! Ось паща зміи рознимає ся широко-широко, мовь кровава пропасть, и Германъ бачитъ, якъ по̂дъ блискучою лускою корчатъ ся желѣзни̂ мускулы гадюки, щобъ послѣдный разъ здавити свою жертву, щобъ подрухотати ѣй кости. О̂нъ чує страшенный тискъ. лютый бо̂ль… Єго очи рвутъ ся на верхъ, — отворени̂ уста харчатъ, тѣло холоне и мертвѣє.
— О роспуко! чи такъ суджено менѣ гинути, марно гинути? Щастє моє, — чи тыжь мене сюды завело?…
Ся думка промигнула єму черезъ голову въ то̂й страшно̂й, послѣдно̂й хвили. Червони̂ колеса закрутили ся передъ єго очима, заливаючими ся кровю… Ще хвиля, ще оденъ стискъ… Але нѣ. Германъ зо̂бравъ послѣдни̂ остатки силы… нѣ, не зо̂бравъ, бо свѣдомо̂сть о̂дбѣгла о̂дъ него середъ страшного стиску. Самъ єго организмъ пруднувъ ся въ послѣдно̂й натузѣ такъ сильно, такъ нагло напередъ, що скрутелѣ пустили, зво̂льнѣли, обсунулись, и Германъ доразу пробужденый зо̂рвавъ ся на ро̂вни̂ ноги,
