Віють вітри щей буйнесенькі,
Иде дощикъ громовесенький
На мій садокъ зеленесенький.
А въ тимъ саду світлонька нова,
А въ світлонці живе удова.
У вдівоньки дочка молода —
Виводила вороного коня,
Напувала зъ синёго моря.
«Воронъ коню, чомъ води не пъешъ,
Копитами сиру землю бъешъ?
Чомъ ти милий не по правді живешъ:
Що вечора коня сідлаешъ,