Та нащо-ж я байки пишу ще, неборак?
Та так!
(„Байки“).
Проте тут можна ще одно підкреслити: свідомість Боровиковського як письменника. Знаючи, що діяльність його не може мати широкого громадського значіння, він усе-ж таки бажав-би їй надати такого значіння, бажав-би, щоб вона перетворилася на могутній чинник людського прогресу.
Мова. Автор свідомо почав писати по-українському, добре простудіювавши живу полтавську говірку і пам'ятки багатої народньої творчости. Ось чому в байках Боровиковського ми маємо мову чисту й багату з лексичного боку. Автор не шукає слів, не почуває обмеження в лексичному запасі тодішньої літературної мови. Він з охотою користується народніми приказками, влучними виразами, а з другого боку — і сам творить такі художні речення, що увіходять до всенароднього вжитку („Найлучча птиця — ковбаса“ в байці „Найкраща птиця“) [1].
Значіння Боровиковського. Боровиковський виступив на поле українсьої літератури тоді, коли слава Котляревського дуже поширилася і Гулак-Артемовський надрукував кращі свої тво-
- ↑ Окремих статтів про Боровиковського немає (кілька слів йому присвячено в загальних оглядах літератури — Петрова, Огоновського, Кониського, Єфремова); єдина замітка — вступне слово Гр. Коваленка до видання байок Боровиковського (в-ва „Сіяч“, Черкаси 1918). Текст творів перевірено з перводруками: „Чорноморець“ — з текстом у „Ластовці“ Гребінчиній (1841); байки — з першем виданням їх („Байки й прибаютки Левка Боровиковського“, Київ 1852); що-до балади „Маруся“, то текст взято з перводруку в журн. „Вѣстникъ Европы“ за 1829 р. кн. III—IV, стор. 117—127.
