Їй покою не дає
Сон: щось серце чує…
—„Ох, чого-ж то ждать мені:
Жив мій милий, чи в землі—
Що мій сон віщує?“
Так, як вкопана, сидить
Під вікном небога
І в кватирочку глядить
В поле, де дорога:
Скрізь сідий туман наліг
На широке поле;
А в садочку іній ліг
На дерев'я голе…
Коні через мерзлий сніг
Санки мчать; з-під кінських ніг
Дим піднявся білий:
Їдуть, їдуть до воріт.
В санках парубок сидить —
Хто? — Марусин милий!
Що-ж, Марусенько, твій сон? —
Суджений з тобою!
Із далеких він сторон
З серцем і любов'ю
До дівчини прилетів:
Піп вас обвінчає —
Вибірайте старостів,
Хай музика грає.
Русу косу розплітай,
Хусточки́ заготовляй, —
Під вінець ідіте!
Заготовте рушники.
Заспівають вам дяки
В церкві „многа літа!“.
4–6/II. 1829.
