Але політично він Україну вважає за неподільну частину Росії і прикрашає свою батьківщину тим-же блюзнірським урядовим коханням до „білого царя“, „цариці“, великодержавних мрій, як і Росію. Так, відносно полтавських інституток він каже так:
Хто-ж їх мати? Хто родина
Об їх печалиться?
іх родина — Україна,
А ненька — цариця…
Перед смертю вже він склав вірш „Козацька мати“, присвячений Кулішеві, де вже цілком песимістично дивиться на майбутність України:
Та й хвацька-ж то колись була
Козацькая мати!
Еге!.. була та поплила,
Ії не вертати.
Не слинь, Паньку, і не журись,
Бо й сліз пожальсь, Боже,
Найми псавтир та помолись —
Журба не поможе.
Ткни попові коповика́,
На „Со Духи“ в церкві,
Нехай лежать там мовчака́,
В сирій землі мертві!
Та й ти з попом хоч у кулак
Прохлипай „партесне.“[1]
А що-ж робить, що сталось так…
Царство їй небесне.
Художні особливості творів. Твори Гулака з боку художньо-психологичного дають надзви-
- ↑ Партесне — „нотное пение“, як виясняє Гулак.
