Але вже в XIX столітті те бажання в художньому творі бачити відбиток реального життя, що оточує (а це бажання в малій мірі було ще в сентименталізмі), розжеврілося в ту могутню літературну течію, яку ми звемо реалістичною. І ось перша половина XIX століття проходить у цьому хитанні між романтикою і реалізмом; це вагання ніколи не перетворюється на щось стале, бо й те й друге (і романтика і реалізм) мають глибокі основи в співзвучних вічних струнах людської психики: ці напрями літератури сплітаються і у Гете в Німеччині, і у Гюго у Франції, і у Міцкевича в Польщі, і у Гоголя та Тургенєва в Росії.
Що до української літератури, то тут неокласичний напрям, що вилився ще в XVIII ст. в формі шкільних драм, замінився ще здавна яскравими реалістичними малюнками: уже в тому-ж XVIII ст. ми знайомимось з інтермедіями і вертепом, різними сатиричними віршами, що цілком підходять під назву реального письма. Котляревський своєю травестованою поемою „Енеїда“ лише використав цю традицію і вклав у мертву форму античної поеми реальний зміст сучасного українського життя. І лише в „Наталці-Полтавці“ Котляревський, перебуваючи під впливом народньої української поезії, переважно особистої лірики, а також пригадуючи образи тодішньої сентиментальної літератури, дав зразок ідилічного малюнку селянського життя; але сюжет „Наталки-Полтавки“ можна назвати вічним, і тому вже він наближається то реального, бо торкається основних підвалин людської психики.
Два напрями у творчості Гулака-Артемовського. Наш поет розпочав свою літературну ді-
