події XVII ст. Та минаючи все-ж таки піднесений громадський настрій історичних п'єс Костомарова, треба сказати, що з художнього боку вони мають у собі чимало вад, як це помітив пізніше і сам автор. Дійсно, в п'єсах инколи не видно психологичної зав'язки, експозиції, коло якої розвивалася-б дія й з якої випливали-б усі вчинки дієвих осіб: в п'єсах багато другорядних, випадкових епізодів, які тільки затіняють розвиток головної дії. Так, у п'єсі „Переяславська ніч“ головна думка визволення з польського ярма — дає початок иншій: боротьба між особистими інтересами людини та інтересами громади, колективу, батьківщини, і розвиток цих двох думок призводить до багатьох зайвих епізодів і непотрібних осіб (напр., постать Анастасія). Разом з тим, і художні образи не дуже вдалі, і вчинки їхні не пояснено психологично: так, Марина, втікши від своїх рідних до ворога-старости з надмірного кохання до його, потім передає його на вірну смерть у руки козаків, і цей учинок дівчини не можна назвати психологично-правдивим і зрозумілим. І постаті Герцика, Лисенка, Анастасія, Старости не справляють вражіння живих людей. І тільки згадуючи те, що Костомаров одважився 1841 року заходитися коло історичного сюжету і тим ступити па шлях місцевої, української творчости, можна визнати значіння цих п'єс в історії нашого письменства. А окремі більш-менш удалі сценки примушують нас і тепер пам'ятати про цю частину художнього надбання Костомарова.
Форма поезій Костомарова. Костомаров дав нам досконаліші зразки форми ліричної поезії,
