І головку прихилив-би
На покинутий Сіон.
Хоч населен ворогами
Край для мене доси свій,
Все до тебе думоньками
Рвусь, Сіоне мій святий!
І далеко, на чужині
Об тобі гадать я звик,
Привитать хоч на годину —
З мене буде на весь вік.
Той не дурно в світі шлявся,
Хто на тій землі побув.
Де Господь нам показався,
Де Господь нас позабув.
1841.
… тільки видно хрести:
Туди мені любо, мило оченьками звести.
Уп'ять спориш став вигон укривати,
Уп'ять діждались весняних святок,
Уп'ять ідуть заквітчані дівчата
Гулятись в хрещика, вести танок.
Дівчатонька! Отсе уп'ять піснями
Потішитись співець ваш приблукав.
Де-ж та, що він як рожу між квітками
Між усіма вродливими признав?
Вона умерла, під осінь журливу
На гробовище однесли її,
Гуртом співали пісню жалосливу
Над дівкою і подруги й чужі.
Сніги розтаяли, ви знову веселенькі
Забули по весні осіннії біди.
