Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/191

Христовим ми святитимемо й наше
З пекельної неволі визволення.
Уранці всі ми будем християне,
Увечері сьогодня будем звірі.
Шоб шани із ляхів не дать нікому,
Шоб ні єдиний не утік від смерти,
Катуйте іх: маленька дітвора
Шоб іспеклась у полом'ї сьогодні…
Шоб завтра не було тут ляцького і духу:
Бо так велить вам пан вельможний гетьман!

Всі.

Смерть католикам! смерть їм, супостатам!

Весь рід скоренимо!

Чужестранець.

Не дуже-то гвалтуйте, шоб не вчули.

Ти, Герцику, вернеш свою коханку…

Петро.

 Хто ти,

Кумедний чоловік? Скажи, будь ласків,
Наш визволителю, хто ти такий?

Чужестранець.

Лисенко! (Усі з криком до його кидаються; розпроси, шум, гвалт.

 Тихше, тихше!

Голоси.

Як? що? Хіба вже мертві устають?

Коханий, милий батьку! Визволитель!
Чи мабуть се брехня, що вражі Ляхи
Тебе убили? Ні, увесь на ранах! Правда!

— 199 —