Чи се-б то й правда так, як ти казав?
Що чутка з тої сторони доходить,
Як із Московщини?… Все Задніпров'я
Мов грім його ударив, запалало.
З лугів, з ярів виходють гайдамаки.
Вівчарь міня на спис свою гірлигу,
Забув плугатерь ниву: леміши,
Серпи ідуть на війсковеє діло;
Старі на конях іздють, і жінки
І діти поробились козаками.
Що-дня біжать до гетьмана кравчини,
Страшенне війско стало. Лях і жид
Не мають місця голови сховати.
В Покутті, по Подоллі, по Волині
Всі городи повизволялись: скрізь
Побили старостів, повипихали
Жовнірів, замки оддались із-сили,
В церквах ніде служить нема поміхи.
І скрізь, скидаючи кровавую одежу,
Йдуть козаки до церкви дякувати Богу.
(На запитання Чужестранця, чому не піднімаються на Ляхів Переяславські козаки, Петро відповідає, що дужчі і завзятіші порозходились або забиті, а у наших усе одняли: ані шаблюки, ані рушниці, ані грошей — „Гаразд, де сила є?“)
