вплив народньої поезії позначається і в стилі, і в розмірі де-яких думок і пісень.
Вірші Метлинського, що торкалися сучасности, виявляють знання народнього життя, але не визначаються ріжноманітністю й глибиною змісту. В них більшість картин перейнято сумним колоритом. Зображено жебрака, сирітку, пожежу після гучної гулянки („Гулянка“, „Шинок“,) кладовище і смерть на йому діда, який згадує перед тим про своїх старих знайомих, що „почвалали“ в могилу; у цих спогадах повстає цілий ряд характерних осіб. У піснях також оспівується иноді сумна доля („В'язонько“).
Картини природи у Метлинського здебільшого також сумні, і навіть вигляд тихої природи навіює йому сумні думи…
Ми не можемо ставити так високо українські твори Метлинського, як їх оцінювали найближчі сучасники, напр. Костомаров у своєму відомому огляді української літератури в „Молодикові“. Поетичні порівняння в Метлинського не завжди вдалі, напр., у вірші, де зображено козака, що йде „горою, долиною“ і розмовляє „з милою дівчиною“; гайдамаку, що йде лісом і розмовляє з своєю „дубиною“, і чумака, що „чвалає“ за своїм возом і провадить розмову з сином. Поезія Метлинського не визначається широтою замислів. Не завжди можна визнати гармонійною і мову віршів Метлинського. Визначна риса її — особлива образність, що полягає в силі звукоподібних слів, що Метлинський ставить на карб українській мові, і у вживанні й повторенні низки однакових чи майже з однаковим значінням слів (вірш „Гулянка“).
