елегійним настроєм; вони спостерігали в сучасному житті лише здрібнілість ідеалів, лише гніт, нещастя, сум і тугу і з тим більшою охотою поверталися до вивчення колишнього життя. Приймаючи, що ідеали колишнього все-ж таки найбільше збереглися серед народніх, селянських верств та їхньої народньої поезії, романтики велику увагу звернули на те, щоб зберегти ці дорогоцінні утвори народньої уяви від остаточної загибелі в умовах нового життя.
Той-же самий настрій був і серед українських письменників 30-х років. Ми бачили вже, що й Гулак-Артемовський, і Гребінка, й Боровиковський з охотою використовували романтичні сюжети, шукаючи їх то серед західніх письменників, то серед утворів української народньої поезії. І що ближче підходимо до 40-х років, то цей романтичний настрій збільшується. Перше, жорстока політична реакція Миколи I, перетинаючи шляхи до сучасної діяльности, мимоволі примушувала поетів мріяти про славне минуле; а друге — загальна зацікавленість українською народньою поезією (збірники кн. Цертелева, Максимовича, Срезневського) звертала увагу на ці коштовні уламки колишнього. На Україні це призвело до ідеалізації козаччини, гетьманщини, до загальних мрій про минулу волю, але разом з тим це призвело до політично-соціяльного опортунізму з боку письменників-романтиків: ідеалізуючи минуле, вони часто примирялися з сучасним укладом життя і були вірними підданцями російського царату в особі Миколи I, а де-які з них то виправдували й страшний інститут соціяльного поневолення — кріпацтво.
