Як сивий степ білітиме,
Як чорний бір шумітиме,
Як звір в пуща́х ревітиме,
Як блискавка в хмарах-хмарах
Кров'ю заснується,
Грім додолу в карах-карах
Грякне, й все заньметься.
І старий Дніпр в чварах-чварах
Встане й озоветься, —
Може і пісня з вітром ходитиме,
Дійде до серця, серце палитиме;
Може й бандуру ще хто учує,
Й серце заниє і затоскує…
І бандуру, і мене
Козаченко спом'яне!“
Буря виє, завиває
І сосновий бір трощить;
В хмарах блискавка палає,
Грім за громом грякотить.
Ніч то углем вся зчорніє,
То як кров зачервоніє!
Дніпр клекоче, стогне, плаче
Й гриву сивую трясе;
Він реве й на камінь скаче,
Камінь рве, гризе, несе…
Грім що гримне, в берег гряне, —
З хвилі бандура прогляне!
Запалало — і стемніло…
Застогнало в небесах…
Хлинув дощ… загомоніло
На горах, полях, в борах…
Старця й бандури немає,
Пісня по миру літає!
