коштовний збірник пісень — „Народныя южно-русскія пѣсни“.
Р. 1858-го Метлинський через недугу покидає університет і відходить від громадського життя.
Р. 1870-го Метлинський помер.
Змалку оточений вражіннями українською побуту, Метлинський і в харьківському університеті, де він учився в тридцятих роках, зустрів той народній романтизм, і назавжди залишився під його впливом. Убога вчена школа, якою був харьківський університет того часу, не допомогла Метлинському науково вияснити свої погляди, але в йому міцно вгніздилася прихильність до української народности. Наука задовольнила його тією увагою, яку стала присвячувати народності, виявленням її в побуті, історії, переказах, увагою до народньої мови та її краєвих відтінків: тут знайшла підвалину його любов до своєї батьківщини та її поезії. Він не міг діяти ні в літературі, ні в авдиторії своїми науковими засобами, що були дуже невеликі, але сучасники свідчать про його гарний вплив на слухачів, яким він прищепляв любов до літератури й до народніх студій. „Метлинський, — розповідає Де-Пуле, — був взірцем праці, простоти, чесноти, добродушности, по правді — рідкої. Жив він бурлакою, сам один з братом студентом і служкою, якимсь Грицьком чи Остапом. Жив він філософом, тоб-то бідняком, використовуючи більшу частину своїх заробітків на допомогу своїм родичам, матері, братам і сестрам, що жили десь на хуторі на Чернігівщині. Двері його кватири
