Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/136

побачила це і, бажаючи здобути м'ясо, стала хвалити його: який він стрункий та гарний і як йому найбільше личило-б бути царем, що неодмідно й сталося-б, якби у нього був голос. Ворон, кинувши м'ясо, почав голосно кричати, а лисиця підбігла й сказала: „О вороне! якби у тебе був ще й розум, то в тебе було-б все, щоб бути царем“.

бу сир. Пані лисиця, приваблена запахом, приблизно так промовила до його: „А, добридень, пане вороне! Який ви гарненький! Яким ви мені здаєтесь красивим! Без брехні, коли ваш спів та подібний до вашого пір'я, ви чудо серед мешканців цих лісів“. Од цих слів ворон не стямився від радости і, щоб показати свій гарний голос, розкрив широко дзьоба і випустив свою здобич. Лисиця вхопила її та й каже: „Мій добрий пане! знайте, що кожний підлесливий живе на кошт того, хто його слухає. Ця наука варта без сумніву сиру“. Ворон, пристиджений і засоромлений, заприсягся, але трохи запізно, що більш його не підманять.

но только все не впрок, и в сердце льстец всегда отыщет уголок.     Вороне где-то Бог послал кусочек сыру; на ель ворона взгромоздясь, позавтракать было совсем уж собралась, да позадумалась, а сыр во рту держала. На ту беду лиса близехонько бежала. Вдруг сырный дух лису остановил: Лисица видит сыр — лисицу сыр пленил. Плутовка к дереву на цыпочках подходит; вертит хвостом, с вороны глаз не сводит и говорит так сладко, чуть дыша: „Голубушка, как хороша! Ну, что за шейка, что за глазки! Рассказывать, так, право, сказки! Какие перышки! Какой носок! И, верно, ангельский быть должен голосок! Спой, светик, не стыдись! Что, ежели, сестрица, при красоте такой и петь ты мастерица, ведь ты б у нас была царь-птица!“ Вещуньина с похвал вскружилась голова,

— 140 —