царя, попросили у його добу на міркування і коли потім зібрались у його, то великий візир сказав свою думку про небезпеку й труднощі далекої подорожі, підтвердивши її байкою про „Голуба мандрівника“. Але царь не злякався і, щоб довести користь подорожі, розказав про „молодого сокола“, що викликало з боку міністрів нові заперечення, на які царь відповідав новими оповіданнями [1]. Врешті міністри побачили, що вони царя не переконають. Дабшелім вирядився в дорогу й щасливо досяг священої гори, де взнав, що недалеко від неї живе мудрий брамін Бідпай, або, як инші його називають, Пільпай, що значить „добрий лікарь“. Цей брамін, як про нього казали тубольці, „сходив по сходах вчености й був оздоблений, крім оздоб з різних чеснот, діямантом розуму; він покинув людей і, задовольняючись малим, зашив свої очі на світові речі й нищив
- ↑ Ось у короткому переказі зразок розмови між царем і міністрами:
Молодий сокіл, розказував царь, упав з гнізда, його знайшов ворон, приніс у своє гніздо й виховав як власного сина. Коли сокіл підріс, то побачив, що він нерідний у цьому гнізді, і захотів покинути його. Ворон радив йому залишитись у гнізді і розказав про „худу кішку“.
У однієї бідної бабусі була кішка, що зовсім виснажилась, бо нічого було їсти. Одного разу вона взнала про гладку кішку, що годувалася з султанського столу, і пішла до неї. Але султан за день перед цим звелів убивати кожну кішку, яка наблизиться до його столу. Було вбито й худу кішку.
Але сокіл настоював на своєму й розказав про „славетного вояка“. В одного ремісника був син, котрий почував, що народився для війни. Своїм мечем він здобув державу. Тоді ворон поступився й одпустив сокола. Сокіл
