хів на толоці; „Могилині родини“ дають живий і яскравий малюнок старовинного ярмарку.
Крім того, в багатьох приказках Гребінчиних замісць сухого, риторично-дидактичного оповідання (як це часто бачимо навіть у Крилова) знаходимо оповідання драматизоване („Ведмежий суд“, „Рибалка“ і т. д.), а цей прийом надає великої цікавости й оживлення всій дії.
Що до своєї форми — приказки сконструйовано легко, складено так просто й уміло; їхня мораль ясна, виявляється з самого оповідання чи дії; через те та частина приказок, що зветься „мораль“, коротка; само-ж оповідання йде плавко й легко. Нарешті, мова Гребінчиних приказок, разом з її шляхетністю, визначається правильністю, добірністю та правдивою народністю (тут не знайдемо, як хоч би у Крилова, Фортун, Аврор, Юпитера і т. д.).
I. М. Костомаров.
Гребінка перший відійшов од попереднього напрямку пародії: цей талановитий письменник, визначаючи, що слово, яким тішили публіку Котляревський і Артемовський, зовсім не є попсована говірка російської мови, а мова, яка випала на долю 12 міл. народу[1], бажав у своїх творах довести здатність його до розвитку й багатство. Перекласти „Полтаву“ Пушкина на українську мову — ідея смілива, що надає чести тому, хто перший вважав мову здібною до цього. Як і инші перші спроби талановитих письменників — переклад, ніде
- ↑ Це писалося в 1843 р.
