Правда, і тут він з більшою любов'ю свої повісті й оповідання пише з українського життя і з української старовини („Записки Пирятинца“ (1837 р.) „Записки студента“ (1837 р.), роман „Чайковській“ і инш.), але всі ці твори, писані російською мовою, тепер забулися і в історії російської літератури не мали ніякого значіння. Зате своїми невеликими українськими творами в історію письменства українського Є. Гребінка виразно вписав своє ім'я і позначив у ньому нестертий слід.
З українських Гребінчиних творів визначаються „Човен“ і пісня „Ні, мамо“ (переклад „Полтави“ вийшов доволі грубий і незграбний), але найбільшої слави зажили його „Приказки“.
Усіх приказок-байок Гребінка написав 27. Видаючи їх уперше 1834-го р., автор писав: „содержание некоторых приказок взято мною из басен Крылова и других в сем роде писателей“. Отже, де-які Гребінчині приказки оригінальні, инші — наслідувальні; проте і ті й другі приказки визначаються великими достоїнствами. Перш за все, дієвих осіб цих приказок майже у всіх байках взято з українського життя. Перед вами тут з'являються наші тварини й птахи — цап, віл, лисиця, ведмідь; гуси, зозуля, снігурь; також рослини: ячмінь, пшениця, рожа, хміль, мак і т. п. Саму дію, про яку він оповідає, автор чудово вміє вставити у відповідну українську обстанову, з такими деталями, що кожна з цих байок дає цілу виразну сцену, картину з українського життя. Для прикладу візьміть байку „Мірошник“: перед вами дійсне життя мірошника і потім правдива історія руїни його господарства й добробуту, або, наприклад, байка „Хлопці“ дає картину дитячих забав пасту-
