Дурне моталося, поки овчар прибіг.
І, гарненько йому обскубши крила,
На іграшку дитині дав.
Мабуть, Господь так світ создав,
Що менший там не втне, де більший геть то зможе;
Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже.
Щоб кри́лець хто не обчухрав!
На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький.
Раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів,
І хліба вистачав хазяїну чимало.
Коли ні забредеш к Мірошнику, бувало,
У його є і хліб, і сіль, і сало,
Чи то в скоромний день — із маслом буханці,
Книші, вареники, і всякі лагоминки;
У п'ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовбці.
Обідать він було не сяде без горілки,
А в празник піднесе і чарку калганівки.
Мірошник паном діло жив!
І треба-ж, на біду, позаторішню весну
Його лихий поніс чогось за Десну.
Хоч не багацько проходив,
Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм мов бішений шумів,
І як Десна ревла несамовита,
Мабуть ворочавши не п'ятдесят млинів.
Вернувсь Мірошник наш додому,
До церкви прямо почухрав,
Да Богу молиться святому,
