Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/103

Цю сторінку схвалено


 
БАЙКИ.
 
3.  Цап.
 

 „Мабуть, нема уже на світі правди!
Мабуть, вона уже за море утекла!
 Чим я од Муцика поганший справді?
А пані те щеня учора привезла, —
Сьогодні вже йому і дзвоник почепили.
 Да як моторно він бряжчить,
Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжить,
 Та гавкає на мир, що-сили!“
Так навіжений Цап на ввесь окіл гукав.
Хазяїн, річ таку почувши
(А по-цапиному він де-що розмишляв),
 Йому дзвінок на шию намотав.
Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши,
Махнув борідкою, замекав, заскакав
І геть-то честію такою запишнився;
 Да швидко став їй і не рад:
 Бо тілько Цап стрибне у панський сад,
На шиї дзвін — дзень, дзень! народ заворушився
І гостя в три-шия в кошару мусять гнать.
 Прийшлось бідасі пропадать!
 Пройшло йому те время, що бувало,
Майнув де здумавши, куди-б то не попало,
 Поїв, пообгризав — і слід пропав,
 А вибіга і долинки і гори,
Де був — то пожививсь; ніхто того не знав.

 Еге я правду вам казав:
Нащо було Паньку прохаться в прокурори!

— 107 —