Цю сторінку схвалено
ЛІРИКА.
1. Човен.
Заграло, запінилось синєє море,
І буйниї вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорниї гори
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
І грає, і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця…
Ох, жаль мені човна, ох жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив!
Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
Пустують по піні мавки,
Оп'ять забіліли, оп'ять простяглися
По морю кругом байдаки.
Де-ж човен дівався, де плавле мій милий?
Мабуть він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють із його тріски.
— 105 —
