.jpg)
Другою метою поширення кварталів була ліквідація значної кількості існуючих вулиць, бо останні в межах Центрального району становили 35—45% площі кварталів. У зв'язку з цим проектом намічено закрити вулицю Горького (від Больничного проспекту до проспекту Дзержинського), потім 10, 13, 16, 17, 18 лінії. Розміри збільшених кварталів будуть дорівнювати 3 — 3,5 га.
Одноповерховий будівельний фонд Центрального району цілком підлягає поступовому зносу, а звільнена територія — забудові в основному чотириповерховими будинками.
Поряд із зносом старого житлового фонду вже тепер намічені до виносу на нові площадки різні склади, кінні двори, підприемства місцьпрому, старі цегельні, особливо вантажна міська станція, яка вже тепер дуже гальмує нормальну забудову центральної частини міста.
Комунальне устаткування міста займає виключно відповідальне місце в справі будівництва і планування м. Сталіно. На основі генерального проекту планування розроблені схеми і технічні проекти каналізації з очисними спорудами, водопостачання, електроосвітлення, газифікації, міської електричної залізниці та ін., які в значній мірі вже здійснені и житті.
Енергопостачання Юзівки до революції було мізерне. Селище завжди було в темряві. Освітлювалася лише центральна частина його, так званий, „Новий світ“, що одержував струм від невеликої приватної електростанції в 300 кіловат.
За період другої п'ятирічки енергетичне господарство міста було значно реконструйовано розширено. Електропостачання міста переведено на змінний струм напруженням в 380/220 вольт з живленням від потужних електростанцій „Доненерго“. Збудована центральна розподільна електропідстанція в 35 кіловат, закільцьовані трансформаторні кіоски, колишні околиці міста охоплені електросіттю, посилюється вуличне освітлення. Ще в 1931 році довжина низьковольтної сіті становила 26,2 кілометра з кількістю світлоточок в 300 штук. Тепер довжина сіті дорівнює 139,4 кілометра з кількістю світлоточок в 2324 штуки.
Газифікація є винятково цінним елементом комунального господарства, яке ставить Сталіно в ряд передових міст СРСР. Газифікація міста почалася в 1934 році і досі збудовано 7,6 кілометра газоносної сіті, газоочисна станція, устатковано газовими плитами до 1000 квартир.
Водопостачання населення до 1929 року провадилось з місцевих викопаних криниць і заводського водогону, що збирае воду з Богодуховської балки і криниць в заплаві річки Бахмутки. Вода була недоброякісна і винятково підвишеної жорсткості. Водорозбір здійснювався, крім криниць, всього з чотирьох водорозбірних будок. В 1929-31 рр. був збудований водовід довжиною в 40 кілометрів, і, таким чином, м. Сталіно було включено в систему Вседо-
