пра́вити?… Та́къ поки́ньте жъ хочъ насъ, бу́дьте ласка́ві, по хутора́хъ про запа́съ: мо́же, ми ва́шимъ пра́внукамъ згодимо́ся. Пишіть собі тамъ и друку́йте що-хотя́. Мо́же, воно́ й до́бре кому́ слу́хати васъ, тілько не намъ. У насъ, пано́ве, нау́ка своя́, тисячолітня: вона́ навчи́ла насъ більше слу́хати пра́ведного Сло́ва Бо́жого, аніжъ лука́воі па́нськоі мо́ви. Коли́бъ ви такъ учи́ли, якъ учи́въ Христо́съ, то ми бъ васъ послу́хали одра́зу, ато́ ви у́чите не Бо́гові, а мамо́ні служи́ти; золото́му и́долу розу́мною свое́ю голово́ю кла́няетесь, ду́маючи, що пішли́ ще дальшъ само́і Ева́нгелиі.... »Просвіти́лись«, якъ той мовля́въ,
. . . . та ще й дру́гихъ
Хо́чуть просвіти́ти;
Со́нце пра́вди показа́ти
Сліпи́мъ, ба́чишъ, дітямъ....
Поки́ньте, ка́жете, своі про́сті хуторя́нські звича́і — бу́дете ба́гаті. А на́ що жъ намъ, пано́ве, бага́тшими бу́ти? Хиба́ въ насъ істи й пи́ти нічого, або́ нема́ соро́чки, свити́ни й кожуши́ни, або́ не те́пло намъ у на́шій ха́ті, або́ нема́ просто́ру круго́мъ ха́ти, або́ ні за що намъ спра́вити по свое́му зако́ну весілля, чи роди́нъ, чи хрести́нъ, чи чого́? На́ що жъ намъ те навісне́ бага́тство? Хиба́ на те, щобъ ожидовіти? щобъ не така́ душа́ була́ въ насъ про́ста й милосе́рдна? Або́ на те́, щобъ, поки́давши свою́ деше́ву, тисячолітню оде́жу, рва́тись усіма́ си́лами, щобъ на городя́нську пиху́ спромогти́ся, на ту ледащи́цю мо́ду, що на рікъ по пять разъ перекро́юе су́кню, на́че мала́ дити́на, гуля́ючи въ ля́льки? Або́, може, на те, щобъ занедба́вши своі про́сті звича́і, вки́нутись у той дурни́й комфо́ртъ, у ту и́дольску ро́скішъ, що нема́ ій ні міри, ні впи́ну, ні на́ситу?… До́бре намъ ра́ете, спаси́бі вамъ! А по-на́шому, такъ чолові́кові за свою́ про́сту, домотка́ну сви́ту тре́ба обома́ рука́ми держа́тися. Се ёго́ во́ля! Се ёго зату́ла одъ дия́вольскоі поку́си — мо́ди, кото́ра васъ, городя́нъ, до тяжко́і робо́ти або́ до лука́вихъ ви́гадокъ и ви́думокъ день и нічъ поганя́е. Ти́мъ-то борони́ Бо́же, якъ-би́ вся́ке въ насъ до книжо́къ городя́нськихъ хапа́лося, поки́нувши свою́ еди́ну кни́жку, та й поняло́ ва́шимъ книжка́мъ віри більшъ, ніжъ тій спасе́нній, пра́ведній кни́зці! Було́ бъ, мо́же, те, що всі зжидовіли бъ и за гро́ші ріднихъ батьківъ попро́да-
