відбивала від елєґантного балевого строю. Вона се відчувала і хотїла втїчи, щоб її не помітили иньші жінки, котрі одягались в богаті футра.
Люазель задержав її.
— Але-ж зачекай, ще перестудиш ся на дворі, я закличу фіякра.
Але вона його не слухала і зійшла скоро зі сходів.
Коли вони вже опинились на улици, ненайшли фіякра і почали йти закликаючи візників, які над'їздили здалека.
Вони зійшли над Сену, в розпуцї, дріжучи. Нарештї на побережу найшли якийсь старий нічний повіз, яких не побачиш у Парижі хиба тільки в ночи, так начеб вони встидалисъ в день своєї бідноти. Він відвіз їх аж під їх двері при улици Мартір і вони пішли сумно на гору до себе. Сьвято скінчилось для неї, а він знов думав про те, що мусить бути о десятій годинї в мінїстерстві.
Вона зняла верхню одежу, що була накинула на плечі і станула перед зеркалом, щоб іще раз побачити себе в своїй славі. Та нараз скрикнула: на шиї не було нашийника.
Її муж на половину роздягнений спитав:
— Що се, що стало ся?
Вона повернуласв перестрашена до нього і промовила:
— Не… ма… нема… нашийника панї Форестіє.
Він скочив переляканий:
— Що!… як!… Се неможливе!
І вони стали шукати у складах сукнї й плаща, по кешенях, всюди, але не найшли.
Він спитав:
