і її серце почало битись від непомірного бажаня. Руки її тряслись, коли його брала. Вона заложила його на шию поверх сукнї і стояла так сильно зворушена сама перед собою.
Потім спитала нерішучим тоном, повна страху:
— Чи не моглабись менї сього позичити, нїчого більше, тільки се одно?
— Але-ж добре, розумієть ся.
Вона кинулась на шию своїй товаришцї, поцїлувала її з жаром і втїкла скоро зі своїм скарбом.
Настав і день балю. Панї Люазель мала поводженє. Була гарнїйша нїж всї иньші, елєґантна, ґраціозна, усьміхнена і шалена з радости. Всї мущини споглядали на неї, запитували про її імя, старали ся познайомити з нею. Всї урядники кабінету хотїли з нею танцювати.
Мінїстер спостеріг її.
Вона танцювала як непритомна, з жаром, пяна з радости не думаючи про нїщо серед тріумфу своєї краси, у славі свого поводженя, наче оповита туманом щастя, що зложилось з усїх тих комплїментів, подиву, усїх тих розбуджених бажань, тої повної побіди, такої солодкої серцю жінки.
Вона вийшла около четвертої години рано.
Її муж уже від півночи спав у маленькім пустім салонику враз із трома иньшими панами, котрих жінки добре бавились.
Він накинув їй на плечі одежу, яку був їй принїс скромну, звичайну одежину, що дуже
