— Нїчого. Тільки я не маю сукнї і для того не можу піти на сей вечер. Дай своє запрошенє комусь із своїх товаришів, котрого жінка має лїпші строї, нїж я.
Він страшно загриз ся і відповів:
— Подумаймо, Матильдо. Кілько коштувала-б відповідна туалєта, що могла-б тобі послужити ще коли при иньшій нагодї, щось дуже просте?
Вона подумала кілька секунд рахуючи, а при тім укладала в мисли суму, якої-б могла зажадати, не наражаючись на рішучу відмову і на оклики перестраху ощадного канцеляриста.
Вкінци, вона нерішучо відповіла:
— Я не знаю докладно, але менї здаєть ся, що чотириста франків могло-б вистарчити.
Він трохи поблїд, бо дїйсно мав як раз таку суму сховану, і хотїв був купити за се рушницю, щоб ходити в будучім лїтї в недїлї на польованя на жайворонки на рівнинах Нантер враз із кількома товаришами.
Він одначе сказав:
— Добре. Я тобі дам чотириста франків, але памятай, щоб сукня була гарна.
День балю наближав ся, а панї Люазель виглядала якась сумна, неспокійна, зажурена. Її стрій був вже одначе готов. Одного вечера її чоловік сказав:
— Що тобі? Від трех днїв ти якась дивна стала.
