— Слухай, Анрі, ти повинен би урядити тут кальоріфер; се осушило-б стїни. Я тебе впевняю, що не можу розігрітись від раня до вечера.
Він зразу сильно здивував ся від сеї не звичайної гадки, щоб закладати кальоріфер у своїм замку. Йому здалось би більше природним, щоб давати псам їсти на столовій посудї. Потім він розсьміяв ся з цїлої сили своїх грудей, повторяючи:
— Кальоріфер — тут! Кальоріфер — тут! Ах! ах! ах! який пишний жарт!
Вона не уступала:
— А я тебе впевняю, що тут можна замерзнути, мій дорогий; ти сього не почуваєш, бо ти все в руху, але тут можна замерзнути.
Він відповів, все сьміючись:
— Що-ж! можна зрештою привикнути, се дуже добре для здоровля. Від того ти тільки поздоровшаєш. Ми не Парижане, до лиха, щоб сидїти на печи. А зрештою, вже ось-ось весна.
З початком сїчня на неї спало велике нещастє. Ії батько й мати померли з нещасливого випадку, їдучи повозом. Вона їздила до Парижа на похорони, і гризота сильно придавила її душу близько на шість місяцїв.
Милі, погідні днї не могли її оживити; утомлена і сумна вона пережила до осени.
Коли вернули знов морози, вона перший раз заглянула в лице своїй сумнїй будучности. Що вона буде робити? Нїчого. Чого тепер може сподїватись? Нїчого. Чи яке очікуванє, яка
