вали і прогривали ріжні дрібнички, щоб зробити гру цїкавійшою.
Одного ранку Гарі вставши перший закликав свого товариша. Понад ними і довкола них зависла густа, легка і рухлива хмара і зовсїм тихенько поволи окривала їх, наче смертним покривалом густою, пухкою периною. Се тревало чотири доби. Треба було відгортати сьнїг від дверей і від вікон, вигребсти прохід і прорубати стежки, щоб видобути ся з того ледяного пороху, котрий за дванайцять годин морозу ставав твердший нїж ґранїт на моренах.
І вони жили як вязнї, не віддаляючись нїкуди з хати. Подїлили межи себе обовязки, і докладно їх сповняли. Ульріх Кунсі взяв на себе прятанє, митє, і всї иньші роботи коло дому. Він також рубав дрова, а Ґаспар Гарі варив і пильнував огню. Свою правильну і монотонну роботу вони переривали довгими партіями карт або гри в кости. Вони нїколи не сперечалисъ, були оба лагідні й спокійні. Нїколи навіть не нетерпеливились, не мали злого гумору, анї острих слів, бо оба мали засіб терпеливости на се зимівлє на верхах.
Часами старий Ґаспар брав свою рушницю та йшов шукати серн, і вбивав їх дедеколи. Тодї у шваренбахській коршмі був празник і великий пир, бо було сьвїже мясо.
Одного ранка він також вийшов. Термометер знадвору показував вісїмнайцять степенїв морозу. Сонце ще не було зійшло, стрілець надїяв ся заскочити дичину на краю Вільдштрубеля. Ульріх лишившись сам, лежав впостели аж до десятої години: він не позволяв собі того нїколи в присутности старого
