сїли на деревляну лавку та взяли ся наставляти юшку.
На другий день було так само. Старий Гарі курив і плював в огонь, а молодий хлопець дивив ся у вікно на гору, що була проти самої хати і блистїла на сонци. Пополудни він вийшов і перейшовши ще раз вчорашну дорогу, шукав по земли сьлїдів копит мула, що нїс на собі обі жінки. Опісля, коли дійшов до проходу Жемі, ляг на живіт на краю пропасти і дивив ся на Льоеш.
Село положене в ямі межи скалами ще не потонуло у сьнїгах, хоч вони були дуже близько: їх здержували лїси, що хоронили цїлу околицю. Його низькі домки виглядали з гори як брили каміня серед луки.
Молода Гаувзерівна була тепер там в однім з тих сїрих жител. В котрім? Ульріх Кунсі був за далеко, щоб їх могти поодиноко розріжнити. Якби він хотїв зійти в долину, доки ще було можна!
Але сонце сховало ся за великий верх Вільдштрубеля і молодий чоловік вернув ся. Батько Гарі курив. Побачивши, що його товариш вже прийшов, він запроєктовав партію карт, і вони засїли оден протїв одного з обох сторін стола.
Грали довго в просту гру, звану „бріск“, а потім, повечерявши, лягли спати.
Дальші днї були подібні до першого, ясні й зимні, без нового сьнїгу. Старий Ґаспар проводив пополудня чатуючи на орли та иньші рідки птахи, що блукали по тих ледяних верхах, а Ульріх вертав все правильно до проходу Жемі, щоб вдивлятись в село. Опісля вони грали в карти, в кости, в доміно, вигри-
