Але що менї? Се він, він, Горля, що мене переслїдує, що каже менї думати сї дурницї! Він є в менї, він стає моєю душею; я його убю!
19. серпня. — Я його убю! Я бачив його! вчера вечер я сидїв при столї і удавав, що дуже уважно пишу. Я знав добре, що вій прийде і буде кружити довкола мене, зовсїм близько, може так близько, що я зможу його діткнути ся, його спіймати? Отже… отже, у мене буде розпучлива відвага, руки, колїна, груди, чоло, зуби, щоб його задушити, роздавити, покусати, роздерти.
І я його слїдив напружено всїми моїми орґанами.
Я засьвітив дві лямпи і вісїм сьвічок на коминку, наче-б міг у сїй ясности його відкрити. Передомною: моє ліжко, старе, дубове ліжко з кольонками; на право коминок, на лїво двері, які я старанно замкнув, лишивши їх перед тим на довго відчиненими, щоб його звабити; за мною дуже висока шафа з зеркалом, перед яким я голив ся і одягав ся що дня і мав все звичай оглядати себе від стіп до голови кождий раз, коли тудою переходив.
Отже я удавав, що пишу, щоб його підійти, бо він слїдив мене також; і раптом я почув, я був певний, що він читав через моє плече, що був тут і доторкував ся мого уха.
Я встав, протягнув руки і повернув ся так скоро, що трохи не упав. І щож? було видно як в день, а я не побачив себе в зеркалї! Воно було пусте, ясне, глубоке, повне сьвітла! Мого образа не було в нїм… а я стояв перед ним! я дивив ся на велике, чисте скло з гори до долини. Я дивив ся на се непритом-
