жевільних, я знав між ними таких, що були й на дальше розумними, бистрими, понятними і то у всїм, винявши одну точку. Вони говорили про все ясно, дотепно, основно, і раптом гадки, їх натрафивши на слабу сторону їх божевіля, розбивались зовсїм, розсївались і тонули в тім страшнім навіженім, безграничнім океанї, повнім тьми і непокою, що називаєть ся „помішанєм“.
Я уважав би себе на певно божевільним, рішучо божевільним, коли-б не розумів дуже добре свого стану, коли-б його не дослїджував і не аналїзував з повною ясністю. Конець кінцем я тільки підпадаю сьвідомо галюцинаціям. В моїм мозку мусїла витворитись прогалина, того рода, які нинї фізіольоґи пробують зазначати і обясняти, і ся прогалина лишила в способі і льоґіцї моїх думок глубокий слїд. Подібні феноменальности є у снах, що показують нам найнеімовірнїйші дива, і ми не дивуємо ся тому, бо оружє, яким можна-б було їх провіряти, себ то наше критичне чутє, спить, тимчасом, як уява не спить і працює. Чи не спаралїжований у мене котрий з маленьких клявішиків мозкової клявятури? Адже люде наслїдком атаків хороби тратять память власних їмен, або дїєслів, або знаків або тільки дат. Нинї вже дослїджене розміщенє усїх дрібних часточок нашого мисленя. Нїчого отже нема дивного в тім, що здібність провірюваня безосновности певних галюцинацій у мене в даній хвили безсильна.
Я роздумував про те все йдучи берегом ріки. Сонце покривало блеском ріку, робило прегарною землю, наповняло мене любовю до житя, до ластівок, що своєю жвавостию тї-
