перестанку, сварячись на якійсь незнаній мові, опісля нараз перестають кричати, щоб заблеяти з цїлої сили.
Я спитав монаха: „Чи ви вірите в се?“
Він промуркотїв: „Я не знаю“.
Я почав знов: „Коли на земли є ще иньші істоти крім нас, то чомуж ми їх вже від давна не знаємо; чому ви їх не бачили? чому я їх не бачив?“
Він відповів: „Чи ми бачимо сто тисячну часть того, що істнує? Послухайте, ось вітер прецїнь найбільша сила природи, що тручає людей, валить будівлї, вириває з корінєм дерева, підіймає море, робить на нїм водні гори, друзґоче прибережні скали, кидає в вир великі кораблї, вітер, що убиває, що свище, що стогне і виє — чи ви його бачили і чи можете його бачити. А одначе, він істнує“.
Я замовчав після сього простого доказу. Сей чоловік був розумний, або може дурень, я не міг би сього на певне сказати, але я замовчав. Се що він сказав, я думав часто.
3 липня. — Я спав зле; тут напевно є фебра, бо мій візник також не здоров, як і я. Вертаючи вчера, я спостеріг його незвичайну блїдість, і спитав його:
— Що вам стало ся, Жан?
— А те, що не можу спати, пане, се ночи нищать мої днї. Від вашого виїзду мене наче наврочило.
Иньші слуги здорові, але я боюсь, щоб знов не заслабнути.
4 липня. — Рішучо я знов хорий. Давні змори знов вернули. Сеї ночи я чув, що хтось сидів на менї і притуливши свій рот до мого випивав з поміж губ моє житє. Так, тягнув
