Коли панї Люазель віднесла нашийник панї Форестіє, тота замітила ображеним тоном:
— Моглабись була скорше віднести його, менї, бо я могла-б його потребувати.
Вона не відчинила пуделка, а сього як раз боялась її товаришка. Коли-б тота спостерегла заміну, що подумала-б собі? що сказала-б? Чи не взяла-б її ще за злодїйку?
Панї Люазель знала страшне житє в недостатку. Вона й відразу, геройсъки приняла його. Треба було сплачувати сей страшний довг. Вона сплачувала. Відправлено слугу; змінено помешканє: винанято комірку на піддашу. Вона пізнала на собі грубі господарські роботи, тяжку роботу при кухни. Мила начинє стираючи свої рожеві нігтї до затовщених горшків і рондлїв; прала білє і стирки і сушила на шнурку; що рана виносила на улицю сьмітє а приносила воду, задержуючись на кождім поверсї для відпочинку. Одягнена як проста жінка ходила на торг і по склепах, обсварюючись за кождий гріш зі своєї мізерної кишенї. Треба було що місяця одні векслї платити, другі відновляти, щоб зискати на часї. Чоловік її працював вечерами порядкуючи рахунки якогось купца, а ночами часто ще переписував щось по шість су за сторону.
І таке житє тревало десять лїт. При кінци десятого року вони вже були виплатили все, враз з лихварськими процентами, і полагодили все, що за сей час назбиралось. Панї Люазель виглядала тепер старо. Вона стала жінкою силь-
