ного її проєкту, унїверситетови в Саламанцї, і його доктори відбули з Колюмбом учену диспутацію, в якій вийшло на вөрх багато сьмішних річей. Вони не були в силї витягти консеквенцій з кулястости землї, а се все буде славою того чоловіка, якого впрочім не можна вважати за бистрого в науках, що в тім зглядї дивив ся ясно й енерґічно обставав за тим, що до Азії конечно можна теж доїхати з заходу. Впрочім його трохи реторичний спосіб говорення, ужаваннє цитатів та неясних зворотів не могли зробити корисного впливу на тверезе думаннє тих голов. Лиш один одинокий член високої колеґії взяв річ так поважно, як вона заслугувала, а всї иньші були противної гадки. Королева на разї тiлько потїшувала петента, і він зістав тим часом на королївськім дворі; та роля очивидно йому не сподобала ся. Похід на Ґранаду, остатне огнище Ісляму на еспанській землї, зачав ся власне тодї, а перед корисним результатом походу, так говорили цїлком справедливо, не можна було думати про нїщо иньше. Під конець 1491 р. не міг уже Колюмб спинити своєї нетерплячки; він рішив ся предложити свої услуги французькому королеви, і пішов зі своїм сином до порту Пальос у західній Андалюзії, щоб там шукати відповідної нагоди на корабель. І тут мала його доля неждано змінити ся.
Близько Пальос є на горбку францїшканський монастир Марія де ля Рабіда (Maria de la Rabida), куди Колюмб був уже поступив підчас подорожи з Еспанїї до Портуґалїї, отже вже не був там чужий. Що там стало ся, оповів у новійших часах докладно І. Райн. Там жив учений брат Антонїо Де Марчена (Marchena), що знав добре відносини на дворі, бо був давнїйше сповідником королевої, йому заімпонував незвичайний спосіб говорення гостя, і він спонукав пріора прикликати з Пальос лїкаря Ґарсія Гернандеза (Gar-
