напали його Готентоти і забили разом із 11 офіцирами, що йшли з ним. Він був без сумнїву між усїми великими вояками з сьвітлої доби Портуґалїї найвисший під моральним заглядом, був рицарем без страху та догани.
На його місцї станув його дотеперішний підвладний Аффонсо Альбукерке (Affonso Albuquerque), рівнож маючи обширну власть. Він служив уже 1503 р. в індийській фльотї, а 1506 р. вислано його в друге на схід, разом із Трістаном да Кунга, котрого імя увіковічнене на одній відокремленій скелї, що сторчить на Атлянтийськім океанї. На острові Сокотра заложено твердиню, і її вибрав Альбукерк за пункт опору, щоб перенести війну до властивої Арабії — не цїлком за згодою Д'Альмеіди, що нерадо дивив ся на яке небудь роздвоєнє сил. Занято Куріат, Маскат і Согар, але здобувець мусїв дуже нерадо зрезиґнувати з багатого Ормуса, бо його володїтель міг був покликати ся на охоронний лист віцекороля. Коли опісля в жовтнї 1509 р. приїхав Фернано Коутіно (Fernão Coutinho) з Портуґалїї і принїс Альбукеркови рішуче іменованнє на ґенерального капітана, відважили ся оба вожди на напад на Калїкуту, одначе сей напад не вдав ся задля божевільної відваги Кутіно, а він сам утратив при тім житє. Не маючи нїякої конкуренції, зачав Альбукерке дику полїтику здобувця, яка з разу несла, як здавало ся, величезний хосен, але в кінцї спричинила лиш занепад, бо мала, слабо заселена митрополїя не могла нїяк давати засобів до удержання великої кольонїяльної держави. Славлять сього ґенїяльного здобувця земель як чесного справедливого чоловіка, коли одначе приложимо до нього мірило моральности нашого часу, то він представляв ся як деспот у родї Ґами, що старав ся дійти до своїх цїлий через страшну нелюдяність. Також не міг зносити опозиції і зараз побачимо пробку сього.
