ріки, що називає ся у Бегайма „Ріо де патрон“, а тубильцї називали його Цаі́ре (Zaïre). То була величезна ріка Конґо, по нїй плив Кано дещо в гору. Зносини з муринами були легкі; навіть без трудностей приймали христіянську віру. Другий стовпець поставили коло рога Аґостінго (Agostinho), третїй коло рога Неґро (Cap Crosz), се як раз той стовпець, який пізнїйше віднайшли, про що ми вже знаємо. Так прийшли були аж близько до заливу Кита, про який в наших часах так часто згадуєть ся. Звідси зачав ся поворот і по 19-місячній неприсутности вплинула знов фльотиля в ріку Техо. Те, що зробили Кано та Бегайм, цїнено дуже високо; нїмецькому купцеви надано гідність лицаря Христового ордена, а те означало велику честь, яка лиш рідко стрічала чужинцїв. У прекраснім строю ордена представлений Бегайм на гарнім памятнику, виставленім на його честь 1890 р. в його ріднім містї; памятник виконав знаменитий різьбар Резнер (Roesner).
Хоч Бегайм не брав більше чинної участи в жадній подорожі в цїлях відкрить, однак годить ся посьвятити ще кілька дальших слів його житю та дїяльности. Він жив багато лїт на азорськім острові Фаялї (Fayal), де його тесть був намісником; із початком девятьдесятих років відвідав іще раз рідний край, щоби припровадити до порядку одну спадкову справу, як се пізнїйше показало ся. Більше як рік задержав ся в Нїрнберґу та викінчив свою славну „бульбу“, перший властивий земний ґльоб, на бажаннє трьох „найвисших капітанів“ (найвисших мійських урядників) Ніцля (Nützel), Фолькамера (Volckamer) та Ґролянда (Groland). Сей прилад перетревав чотири віки та ще тепер знаходить ся в приватнім посїданю родини Бегайма в Нірнберґу, а що він не легко приступний, і всї дотеперішні рисунки, як виказав Г. Ваґнер, не цїлком вірно з'обра-
