Знов два роки пізнїйше відкрив Дініс Діяс Зелений ріг; та назва має більше стійности, як „зелений край“ на далекій півночи; край відкритий Діясом збиває своєю буйною ростинністю доґму про те, що сонїчний жар нищить усе орґанїчне житє горячого пояса. Тепер Портуґальцї дійшли вже до краю Неґрів; кількох представителїв їх народа старали ся все полонити та завезти до Портуґалїї, де з ними впрочім поводили ся добре. Вони мали служити за вчителїв мови для тих, що були призначені до походу в глибину краю. Один із тих очайдушно відважних людий, що не бояли ся смерти, був Йоано Фернандо, що жив сїм місяцїв між Бедуінами на Сагарі та довідав ся тут про могутнє королївство Неґрів Меллї (Melli).
Щоб коротко залагодити ся здальшими прибережними подорожами, згадаємо дальше, що Трістано дістав ся 1446 р. до Ґамбії, а Альваро Фернандес майже аж до Сієрра Лєоне, найдальшого пункту Ганнона. Діоґо Ґомес плив 1457 р. рікою Ґамбія аж до міста „Комтор«, що лежить уже далеко на суші, де довідав ся, що між сею частю Африки і державами Барбаресків над Середземним морем істнує оживлена караванна торговля. То була остання важна добича за житя прінца, що при кінцї міг занимати ся відкриванєм уже лиш недбало, бо свої фінансові сили напружував понад стан та попав був у значні довги.
Часто наводить ся, що в роцї смерти Енріка той Ґомес враз із Ґенуезцем Да Ноллї прилучив до знаних уже архіпеляґів при північно-західнім побережі Африки також Капвердійські острови. Оба вони були в сїй добрій вірі, що вони перші відкривцї, однак хто зна, чи справедливо. По дуже докладних дослїдах Ракля (Rackl) не можна права Венеціянця Кадамосто збути коротко. Молодий патрицій Альвізе (Alvise) — не, як частїйше читають,
