Сторінка:Ґінтер З. Часи ґеографічних відкрить. 1906.pdf/42

верховно, але поза вузкий пояс пустинї не вийшов був що найменше ще жаден Портуґалець. Се певне, що вже під кінець 13 ст. хотїли Ґенуезцї Вівальді та Узодімонте відбути торговельну подорож до казочної „Ґвінеї“, але оба рази загинули без слїду кораблї, які туди були вислані. Погляд, який заступають француські вчені, буцїм-то між містом Діепою і західноафриканським берегом були зносини, не має за собою сильних доказів. На тзв. мапі Піцціґанї, що мусїла повстати між рр. 1367 і 1373, представляєть ся ріг Боядор як „Caput finis Africae“. До того пункту дійшов був 1345 р. один еспанський монах, що мав також відомости про „Islas de las cabras“, т. є. про Азори. Ся ґрупа представлена також на кількох иньших „компасових“ мапах, а тілько в Портуґалїї не знали нїчого про неї, і мусїли її аж на ново відкривати. Дульчері та Медичейський „Портулян“ з 1351 р. мають на мапі також Мадеіру і Канарийські острови; Канарийські острови відкрили ґенуезькі сьмільчаки, а мужі науки пізнали в них тзв. „insulae fortunatae“, через які потягнув Птолємей мерідіян зеро. Якийсь Лянчельот (Lancelot) Морічеллї збудував на однім острові замок, який ще нинї називає ся Лянцароте. Коло „деревляного острова“, Мадеіри, втягнено на мапи також малий, сусїдний остров „Порто Санто“. На Канарийських островах жив просьвічений берберийський народ, Ґуанхи, що з них хотїла модерна фантазія зробити Ґерманів, останків Вандалів, яких поконав був Белїзар. Ті розумні та хоробрі люди боронили своєї національної самостійности майже цїле столїттє проти „христіянської“ жадоби завойовання. В 1402 р. розпочав Француз де Батанкур (de Bathencourt) на Лянцароте війну, щоби вигубити Ґуанхів; зразу на власну руку, опісля-ж, коли його засоби показали ся за слабі, в характері ленника еспанської