нїйше, під Анґорою, до татарської; його щира автобіоґрафія, видана порядно заходом Лянґмантеля, і важнїйша для пізнання страшного тирана Тамерляна, як для властивих ґеоґрафічних питань. Венеціянець Ніккольо Конті їздив по північній Арабії, по Персії, по передній та задній Індії; він загнав ся дуже далеко на схід, геть аж до „краю райських птиць“. Опис подорожі Конті, зладжений коло 1440 р. славним папським дипльоматом Поджіом (Poggio), мусїв стрінути ся з численними закидами, та хоч там із певністю не брак фантастичної прикраси, то треба його зачисляти до найцїннїйших плодів середньовічної лїтератури подорожий.
Сим способом вступили ми в той період, що мусимо вважати за правдиву епоху відкрить. До розслїдження причинило ся протягом останнїх трицяти лїт дуже багато дечого, а ще тепер праця учених не покінчена. З поміж імен тих, що найбільше заслужили ся в тім напрямі, подаємо лиш ті, з якими можна найчастїйше стрічати ся: Американцїв: Вінзора та Гаррісса, Анґлїйця Маджора, Шведів: Норденшильда (Nordenskiöld), Дальґрена (Dahlgren), Французів: Ґаффареля та Ґальоа (Gallois), Портуґальцїв: Варнгаґена (Varnhagen) та Кордеіро (Cordeiro), Австрійцїв: фон Візера та Ґельціха, Італїйцїв: Уґеса (Hugues), Уціеллї (Uzielli), а в кінцї Нїмцїв: Кунстмана, Пешеля, Руґе (Ruge) та Кречмера (Kretschmer). Твір Софа Руґе: „Geschichte des Zeitalters der Entdeckungen“ (Берлін 1881), вповнї основний, мав також великий вплив на наше писаннє під кождим зглядом; одначе само собою розумієть ся, що протягом двох десятків лїт мусїли деякі погляди змінити ся, а сей або иньший здогад, що уходив за безсумнївно правдивий, мусїв наслїдком нових вислїдів розслїджування уступити.
