рожі; імена: Бегайм, Штаден (Staden), Шмідель та історія Вельзерів у Венецуелї доказом, що також і Нїмцї відгривали ролю в історії відкрить. Однак очивидно судило ся їм тратити сили на службі у чужих або розвивати свою дїяльність бодай під чужою фірмою. Тодїшня конституція римської держави нїмецької нації не давала народови спромоги кидати на вагу власної національности. Лише в однім разї можна одного Нїмця в його національнім характері назвати відкривцем; се Зіґізмуд фон Герберштайн, якому разом беручи завдячує ся те, що західна Европа довідала ся про Россію та азийські пограничні краї.
Про Велике Московське князївство ходили темні поголоски, але попри торговельні зносини, що вели ся між ним і Новгородською Ганзою, не було жадної звязи, якаб лучила той далекий східний пункт із дальшою Европою. Правда, від 1486 р. ходили часами посли нїмецьких цїсарів, а також поодиноких нїмецьких князїв на царській двір, але ґеоґрафія не зискала на тім нїчого. Аж посольство барона фон Герберштайн дало почин до сього. Походячи зі старонїмецького роду, але уроджений 1486 р. в Країнї, знав він добре тамошню словінську мову і тому легко присвоїв собі опісля й російський язик і тим способом міг зібрати багато відомостий, яких очивидно був-би хто иньший не зібрав. Він був перше в 1517 р., а опісля в 1526 р. в Москві; правда: його „Rerum Moscovitarum Commentari“ вийшли аж у 1549 р. у Віднї, але вже передтим було знаних багато подробиць із його поїздок, а мала розвідка про Сарматію, яку видав 1518 р. інґольштадський професор Іван Ек, пізнїйший противник Лютра, опирає ся в части на інформаціях, що їх подав Герберштайн, а в части теж на важній працї краківського канонїка Матея з Мєхова, яку витягнув недавно з забутя гамбурський ґеоґраф Міхов.
