ту можливість, що Азія й Америка були з собою сполучені в підбігуновій части, говорило отверто багато ґеоґрафів того часу. Иньші очивидно означували з упертою сьмілістю на своїх мапах той пролив, який відкрив дїйсно аж Берінґ, та звали його „fretum Anianum“; так теж знав його висше згаданий Веляско. Після Руґе те слово, над яким собі так ломали голови, появляє ся вперше на мапі Больонїка Цальтерія (Zalterio) чи Ґуальтерія (Gualterio?), виданій у Венеції в 1566 р; Зандлєр натомість є тої гадки, що рисівник мапи був під впливом космоґрафа Ґастальді (Gastaldi), що згадує про Анїянський пролив у 1562 та 1568 р. Безсумнївно замітка Марка Поля, що далеко на північ від китайського порта Зайтун (Zaitun) є краї „Тольоман“ та „Анїя“, мали вплив на повстаннє того твору фантазії. Звичайно відношено Анїян до Аннам, але Зандлєр приймає радше Анїю за край „Аїну“ (північний Япан), а Тольоман за „Ітельманїю“ (Камчатку). Кількох сьмільчаків, як Сальватієра (1568), Мальдонадо (1588) та згаданий Хуан Де Фуна, хотїли самі переплисти той пролив, а також не бракувало й иньших апокрифічних переказів, але аж москалеви Дешньову і данцеви Вітови Берінґови, що занимав ся спеціяльно російськими інтересами, вдало ся в першій половинї 18 ст. відгадати стару загадку. Назва „анїянського проливу“ виступає тут і там навіть кількадесятків лїт опісля в ґеоґрафічних підручниках.
Про Французів, Нідерландцїв та Нїмцїв є кілька разів згадка в попередних роздїлах. Говорило ся про підприємчивих купцїв із Дієп, місцями теж про їх справдї гіпотетичні морські подо-
