стинї стала їх провінцією, та через те знаним краєм; глибоко в Сагарі стрічають подорожні ще нинї памятники з латинськими написами. За Нерона вислано вже експедицію для відкритя жерел Нїля, що в кождім разї мусїла дійти щонайменше до місця, де сходять ся обі великі ріки, які пливуть із жерел. На півночи в Европі вступили Римляни в слїди Пітея; піктийський вал вказує, що з виїмком шотлянської височини цїлий остров Великої Британії був у сильних руках і правлїннє було там у порядку; римські фльоти пливали часто в гирла великвх східнонїмецьких рік; вкінци у природника Плїнїя, що згинув у 79 р. по Хр. підчас великого вибуху Везувія, знаходимо першу згадку про Балтійське море та про „остров“ Скандію, що лежить від того моря на північ. Між замляндським берегом, що тодї, так як і тепер, займав перше місце між тими місцевостями, звідки добуваєть ся бурштин, і карпатськими краями панували незвичайно живі взаємини; їх дороги можемо досить докладно зреконструувати при помочи монет та предметів до прикраси, які декуди подибують ся; за подвижників та посередників сеї торговлї подають нам „Етрусків“, та справдї не підлягає жадному сумнївови се, що вже в передісторичних часах приношено з горішньої Італїї до теперішньої Нїмеччини численні товари до заміни. Таж Ф. Лїнденман знайшов в одній юрській печері у Франконїї тягарок із безсумнївно єгипетською сиґнатурою! Так у пізнїйшім римськім цїсарстві (винявши краї, найдальше на північ та північний схід) ледви чи був який край, в Европі щоб хоч у певній мірі не знаходив ся під впливом італїйської культури.
В Азії панували цїсарі якийсь час над обширом, мало-що меньшим від сего, який колись був під владою діядохів, а римські передові сто-
