вороги мусїли признавати в епічних поемах, та еспанських жорстокостий. Знаємо, що старший Альмаґро зачав від експльотації Чілї, а північну часть причислювано ще в першій половинї 16 ст. до королївства Лїма. Хоробрий Педро де Вальдівія, якого імя живе в назві одного портового міста, посунув коло 1550 р. границї еспанських посїлостий аж до ріки Біобіо, що від того часу була північною границею свобідної Арауканїї. Автономію індіянського простору признано офіціяльно в 18 ст., а також републїка Чілї, до якої належить „Аравко“ як власна провінція, обходить ся з тамошнїми племенами дуже оглядно.
Так покінчилиб ми огляд відкрить та підбоїв обох народів Піренейського півострова в Новім Сьвітї; ще остає нам пізнати ґеоґрафічні погляди, що запанували в другій половинї 16 ст. Що „Америка“ є самостійною частю сьвіта, і що вона розпадає ся на дві маси континенту, получені лиш сухим помостом неодностайно широким, на тім пунктї всї цїлковито згоджували ся. Положеннє західно-індийських островів означено досить докладно. Зі знанєм Еспанцїв в 1571 р. познайомлює нас цїлком докладно Хуан Льопец Де Веляско, що в севільській школї „Casa de la Contratacion“ викладав космоґрафію; впадає в очи те, що у нього цїлком ще не приходить назва „Америки“, хоч вона вже від давна як згадано здобула собі право горожанства в дальшій Европі. Розумієть ся, недостаточно були ще знані атлянтийський, а ще більше пацифічний беріг північної Америки; чи дїйсно вже 1592 р. Грек Апостол Валєріян (Apostolos Valerianos), що хотїв вступати до їх еспанської морської служби під псевдонїмом Хуана Де Фука, відкрив остров Ванкувер (Vancouver), та про́лив, що віддїляє його від суші, званий нинї проливом Хуана Де Фука, те ще не зовсїм вияснене. Також і про
