добрих доріг служила до комунїкації, в якій розумієть ся властивий нарід мав дуже малу участь, бо кого без означеної цїли подибано на краєвій дорозї, сей підпадав карі. Ті штучні дороги йшли все в простій лїнїї та перетинали гори сходами, а те було цїлком можливе в краю, де не уживано зьвірів до запрягу, нї возів; у рівних відступах були побудовані доми для післанцїв. Багато довідали ся в новійших часах із порозкриваних гробівцїв, перед усїм на цвинтарі в Анконї (Ancon), де пошукували Райс (Reiss) і Штібель (Stübel); умерлих муміфіковано в позї схиленій до землї, а предмети, які їм подавано до гробу, позваляють добре зобразити собі староперуанський промисл. На таку в своїм родї щасливу державу напали захланні та кровожадні Еспанцї.
Трьома людьми, що зі здобуття Перу зробили щось як рід спілкового інтересу були: знаний нам уже Франсіско Піцарро, чесний старий вояк Дієґо Альмаґро та духовний Фернандо Де Люке (Luque), який давав гроші потрібні для підприємства. Перший раз вийшли на сушу нещасливо, і так 10 марта 1556 р. заключили формальну угоду, що запоручувала поворот із більшою силою. Всеж таки і тепер мусїли вони усунути багато перепон, між тим не найменшу ту, що намісник Панами хотїв заказати експедицію, коли вона вже виплила. Піцарро, що вже був далеко на полуднї, взяв ся за остаточний спосіб; поїхав сам до Еспанїї та старав ся у Карла V. виєднати усуненнє заказу. Тут увінчали ся його труди щасливим результатом, і його іменовано аделянтадом (намісником) Перу. З тим титулом виходить він із весною 1532 р. на перуаньский беріг та в кількох днях прибуває до Кахамарки (Cajamarca), де його дожидає Інка Атагуальпа (Atahuallpa). Останнїй позбув ся саме тодї свого брата і співреґента Гуаскара (Huascar), і з тої причини не мав відваги ставити
